Щаслива людина Ірина Давидчук

Не всім дано таке щастя – говорити про свою роботу із щирим  захопленням, ніби прийшли сюди тільки вчора і все бачиться у рожевих окулярах, і хочеться зробити щось велике, і все попереду…

Іра працює на КроШу 12 років, рожевих окулярів у неї точно немає, є досвід і мудрість (без мудрості керувати колективом – ніяк). Але  коли говорить про свої “Шнайдерай і Фаука” (Schneiderei i VK, відділ порізки та попередньої підготовки), то у неї світяться очі. Щаслива людина)

Розмова у нас теж вийшла про щастя) Про те, як створити його своїми руками, помічати навколо себе, відчувати його.

Ірина прийшла на завод після закінчення факультету іноземних мов. Та вона не побоялася почати з лінії, з роботи комплектувальника проводів. Каже – бачила перспективи, вірила в завод і в себе. Згадує, які всі були щирі і як  роботою буквально жили:

• • Було дуже цікаво, так, що аж дух захоплювало. Пригадую, вже їдемо з роботи додому і без кінця обговорюємо, як пройшов день, які нюанси були, навіть налаштування машин до дрібниць обговорювали.  
  • Когось з тих часів згадаєш, кого, можливо, назвала б своїм вчителем?
  • Мені хочеться згадати Андрія Гончарука. Він тоді був начальником виробництва, він багато дав нам для розвитку, багато в чому став для нас особистим прикладом, він дуже мисляча людина, на нього хотілося бути схожими.

• Як думаєш, такий дух зараз на заводі зберігся?

• • Думаю, що так. Принаймі, у моїх відділах, Schneiderei i VK, точно він є. Вони як одна сім’я, одна команда. Я вважаю ці відділи серцем заводу.

• Іра, ти говориш про роботу дуже позитивно, натхненно і щиро. Але ж мусили бути і складні моменти?

• • Найскладніше – це долати страх. Щоразу переходячи на вищу посаду – на майстра, на начальника зміни, начальника дільниці  був страх, сумніви. Я завжди відчуваю особисту відповідальність за все, що відбувається у довіреному мені відділі, якщо щось не виходить, думатиму про це, шукатиму причини, ночами не спатиму.

• Що ти вважаєш своєю найсильнішою стороною?

• • Напевно, ця відповідальність і є моя найсильніша сторона. А те, що мене надихає в роботі – це однозначно мій колектив.

• Розкажи про свій колектив – ти так захоплено про них говориш)

• • Всі дуже дружні, всі добре розуміють загальні цілі, всі начальники змін, майстри – професіонали, вони мене ніколи не підводили, я впевнена, що вони не здатні встромити ніж у спину, я впевнена у них в кожній ситуації, можу на них покластися. Всі люди на Schneiderei i VK – чудові. Ідеш – як у квітнику. Хлопці молоді, енергійні. Дівчата, як з обкладинок журналу, але вміють налаштувати Komax). Всі дуже комунікабельні, талановиті, і в футбол, і в теніс, і в волейбол грають, подорожують. Завжди відгукуються на чужу біду – допомогти коштами, здати кров, якщо потрібно, підтримати. Ними не можна не захоплюватися, вони всі у чомусь є для мене прикладом.

• А який ти керівник?

• • Думаю, що строгий. У нас на заводі є хибний стереотип, ніби VK – це зона, де можна “розслабитися”. І якщо людина з таким уявленням і неправильною мотивацією приходить – працювати з нею нелегко. Треба пояснити, націлити, тому я строга. Я не шукаю на роботі друзів, я роблю свою роботу і хочу, щоб ми робили її якісно, бо вимоги до нас високі. Працівник на VK має бути “мультискілл” – знати багато операцій, бути універсалом.

• Ти сказала “на роботі друзів не шукаю” – але ж вони у тебе є?

• • Так, звичайно є, з роками так складається. На роботі можна дискутувати, сперечатися, але цінувати одне одного і бути друзями. Виробничому відділу повезло з керівником – Вікторія Пазичук вміє поставити крапку у суперечках і завжди підтримати командний дух, організувати нас на якийсь тімбілдінг.

• До речі, ти була на екстрім-тренінгу? Як твої враження?

• Я боялася (сміється). Прочитавши, що там буде багато завдань на фізичну підготовку, а я не є дуже витривала і переживала, щоб не бути тягарем для своєї команди. Але нас цей тренінг дуже згуртував, я ще більше відчула, що треба підтримувати одне одного, робити максимум, щоб твоя команда дійшла до цілі.

Реально, було супер, нас це так згуртувало.

• Якщо порівняти Ірину, яка прийшла 12 років тому на завод і Ірину нинішню – ти дуже змінилася?

• • Змінилася… Напевно, я  стала жорсткіша, навчилася приймати рішення, нести відповідальність не лише за себе, а за інших людей, стала витриваліша.

• А ці необхідні керівнику риси – жорсткість, строгість – ти їх залишаєш на роботі чи вдома ти теж така?

• • Ні, не завжди їх вдається лишити на роботі. Чоловік навіть іноді каже “Розслабся, ти вже не на роботі”.
  • А як ти відпочиваєш?
  • У мене дуже активна сім’я, тому й відпочиваємо ми активно. Велосипеди, лижі, подорожі на природу.

• На що в першу чергу звертаєш увагу, беручи людину у свою команду?

• • Людина має бути надійна, відповідальна, повинна хотіти розвиватися.

• А взагалі в людях розбираєшся з першого погляду?  

• • З першого погляду, не дуже)

• Але апріорі довіряєш чи апріорі не довіряєш?

• • Апріорі довіряю. Але надто близько нікого не підпускаю)

• Другий шанс даєш?

• • Даю. Але третій ні)

• А свої помилки тобі легко визнавати?

• • Я до себе дуже критична. Завжди аналізую, чи правильно зробила, чи прийняла правильне рішення. На помилках намагаюся вчитися.

• Ти йшла на завод з великими сподіваннями. Не розчарувалася?

• Ні, ніколи в мене не було розчарування. Навпаки, я пишаюся, що я тут працюю, і через багато років бачу себе тут – у своїх рідних відділах, на своєму Schneiderei, VK

Шкода, що д

інтерв’ю не передає, голосу, інтонацій, того, як щиро, з якими нотками Іра говорить. У ній нема ні краплі фальші чи пафосу, вона цим живе, так відчуває. Мабуть того її так і люблять на заводі) В кого не спитай серед підлеглих Ірини, всі кажуть коротко – “Наша Іра – найкраща”.Хай так буде надовго)